Як я перестав боятися і полюбив Європейський Союз

Пітер Брейгель Старший. “Вавилонська вежа”, 1563.

Звісно, мова не буде йти про любов в звичному розумінні. Та й взагалі в жодному романтичному: Джек Лондон писав, що кохання не знає логіки, тож це точно не про устрій Європи ХХІ століття. Та це не робить почуття слабшими.

Я спробую дуже коротко розповісти історію про інтереси в декораціях такої великої та таємничої машинерії як Європейський Союз.

Шукати джерела появи самої ідеї європейської єдності – не дуже цікаве заняття. І виною тому – Pax Romana в найширшому розумінні цього терміну, світ, який задав вектор розвитку усій Європі. Від Атлантичного океану до Чорного моря через Балтійське не було племен і народів які б не прагнули доєднатися до величної цивілізації, хоча б наративно. Таке прагнення панувало в умах століттями. Однак, Європейський Союз має мало спільного з такими ідеями. І зовсім не через інші бажання чи ідеологію. Ні, Європейський Союз виник як ідея альтернативна до Pax Romana. І причиною тому став Новий Світ. Він поставив Європу в глухий кут. Розбив її ідеали та прагнення.

Європейський Союз у ширшому трактуванні – оновлена Європа. Він постав на уламках старої Європи, Європи яка була самознищена двома Світовими війнами. Його поява – це своєрідна революція. Революція на руїнах. Усе почалося з того, що на цьому згарищі з’явилися дивні фігури – француз, німець, італієць. Вони помолилися згідно вимог західного християнського канону, перекинулися парочкою фраз німецькою і приступили до роботи. Так в основі нової Європи опинилася Mitteleuropa. Давно втрачене і забуте Королівство Лотаря. Не західне чи східне королівство франків, а саме середнє. Ось тут необхідно зупинитися для того щоб пояснити, що власне відбулося. Падіння Священної Римської Імперії поклало край стабільності в серці Європи. Разом з цим влада над німцями поступово почала переходити в руки Пруссії. Середня Європа зникла. Протистояння німців зі сходу та французів зі заходу стало епохальним і власне призвело до загибелі Європи. Відродження почалося з середини. Рур, Лотарингія стали ідеологічним ядром, приправленим вугіллям та сталлю для того щоб відвести погляди недоброзичливців. Тих, хто не бажав спокою в Європі.

Якщо ж мотивація Німеччини очевидна і головне питання в тому звідки взялися такі договороздатні німці як Аденауер, мотивація Франції вибивається з мейнстрімної думки. Піти на обʼєднання з програвшою стороною? Після третьої війни за сімдесят років? Можна все скинути на анархію яка панувала в країні після війни. Регулярна зміна урядів, голови урядів без повноважень, постійна комуністична загроза. Але рішення міністра закордонних справ виявилося єдиним стратегічним рішенням усіх французьких урядів за пʼять років їх діяльності після війни. Декларація Шумана 8 травня 1950 року оголосила всьому Світу про революцію. Американці не до кінця зрозуміли, що відбулося, тому й раділи, що їх роботу будуть робити самі європейці, британці жахнулися. Французи, хоч насправді, вийшли з війни в програшному стані – колоніальну імперію почали роздягати, чим намагалися скористатися британці, вислизнули з їх рук. Франція уникнула загрози стати молодшим партнером Великобританії.

На жаль, створити відразу після Обʼєднання вугілля та сталі оборонну спільноту не дав національний герой Шарль де Голль за підтримки комуністів. Але революція вже відбулася і навіть пізніші спроби вже президента де Голля відіграти історію назад провалилися. Він не тільки гальмував процес подальшої «європейської інтеграції», а й хотів реформувати вже наявні Угоди – повернути більше національного суверенітету у власні руки. Що, вочевидь, означало би кінець проекту майбутнього Європейського Союзу. Серед союзників генерала опинилися і британці, які бачили майбутнє Старого Світу лише в форматі Ради Європи, консультативного органу. Однак, час уже сплив, Німеччина повстала з руїн і Бенілюкс разом з Італією, оцінивши переваги європейських Угод, були готові йти далі. Революція стала новою реальністю. Велика Британія довго боролася з новою дійсністю поки не настав і її час відійти в «другу лігу», врятувала її Європа.

Що ж являє собою Європейський Союз? Як не дивно, якщо ви завітаєте до будь-якої країни-члена ЄС і запитаєте у місцевих – де знайти Європейський Союз, кому подзвонити щоб поговорити з ним? Вам у відповідь посміхнуться. Немає нікого з Брюсселя у Парижі чи Берліні, навіть в Афінах чи Братиславі. Але в Брюсселі є постійні представники всіх країн-членів які відіграють важливу роль в прийнятті рішень на рівні ЄС і це не згадуючи Європейську Раду, яка складається з голів урядів/держав цих же країн чи Раду ЄС – зібрання міністрів і на завершення – Європейський Парламент який складається виключно з обраних в кожній країні представників. Очевидно, що якщо рішення ще можливо приймати спільно, то виконавчі повноваження необхідно централізувати для того, щоб всі рішення були імплементовані рівномірно. Тому французи не передали свій суверенітет Брюсселю, а розділили його з усіма іншими країнами-членами ЄС. Головна проблема такої системи полягає в тому, що коли країни-члени, особливо дві головні – Німеччина та Франція – не проявляють ентузіазм щодо європейських справ, Брюссель в якості Європейської Комісії бере на себе певну політичну роль дороговказу. І навіть Єврокомісія складається з національних комісарів. Які, незважаючи на свої наддержавні посади, все одно залишаються в своїй національній картині сприйняття. І саме тому вони, наприклад, не можуть мати заступників такої ж національності як вони.

Європейських Союз – це не Брюссель, а всі країни-члени. Брюссельська бюрократія – новий вид еліт – відчуває всі недоліки системи, але обмежена в своїх можливостях, її гандікап – те, що вона знаходиться над кожним окремим членом тому бачить всю картину, має більше знань і соціальних звʼязків. Цим вона і лякає, адже служить не окремим державам членам, а всьому Союзу. Союзу який уже зараз набагато більше за суму окремих частин. У цьому і полягає прагматизм Європейського Союзу. Він робить кожну країну-члена сильнішою і, при тому, не існує окремо. А країни платять за це своїм суверенітетом, що тепер перебуває в спільному чані.

Історія Європейського Союзу – це історія виживання Європи в новому, більш жорсткому індійсько-тихоокеанському світі. Якщо ще в минулому столітті Євросоюз міг відпочивати в тіні США, то зараз картина кардинально змінюється. Війна повернулася на Європейський континент, а тим часом США дивляться на зовсім іншу частину Світу – Китай. Європейцям важко перелаштуватися і ще важче зрозуміти, що США покинуть їх і тому вони потребують власної активної політики. Політики не окремих держав, а єдиного міцного кулака – Європейського Союзу.